Втiха

Колись моє серце таки дочекається втіхи, 

Принаймні я вірю у це, попри хвижу вертку. 

Вона намагається план протидіяння втілить, 

Та марно, мабуть, я на іншім спіральнім витку. 

 

Дивлюся на тебе, немов на ікону, й кохаю, 

Тобою лиш марю, й на диво пишаюся цим. 

Ти сильним багаттям зігріла сніги виднокраю, 

Змішався порядок чіткий у положенні цифр. 

 

Котрі небо хитре для нас у душі прописало, 

Здавалося їх не змінити, хоч що не роби. 

Єдина відмінність – я маю віднині кресало, 

Тепер вже не змерзнем від подиху злої журби… 

 

21:44, 17.01.2018 рік. 

 

Зображення: http://womanadvice.ru 

Свидетельство о публикации № 99882
Просмотров: 6 | Рейтинг: 0
Добавлено: 17.01.2018 в 22:05
Рецензии к произведению:
Наташа Романова
18.01.2018 9:04:03

Кожен заслуговує на кохання. І кохання має бути взаємним. Тепла та взаємопорозуміння Вам Юрій.

Войдите на сайт!
ответ от Юрий Прокопенко на рецензию от Наташа Романова
Наташа, дякую Вам за відгук та побажання!!! Благополуччя!!!

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
Александр Леонидович Ткачук
18.01.2018 14:49:36

Усе у житті збувається - і серце втіхі дочекається!

Войдите на сайт!
Александр Леонидович, вельми Вам вдячний!!! Добра!!!

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!