ЗВІР

Десь кажуть звір є великий та страшний, 

Та кажуть він людської плоті хоче, 

Ото на гору вскоче і вибухає 

І так щоночі. 

Здебільш до нього молодь потрапляє, 

Та є старі і дітлахи. 

Він палить люльку з трав скажених, 

Той смак і є гачком для них. 

А вранці тільки-но сонечко засяє 

Той звір та чарівний той дим 

У просторі зникає. 

Старі оповідали: 

«Багато людство страху від нього то зазнали». 

Та кажуть: «Як живим залише 

І, навіть, не скаліче – 

До неї вдача лине, 

Немов, та мальва квітне». 

Та, якось на селі біда стала: 

Малеча сотника у лісі заблукала. 

Шукали марно, не знайшли. 

Добу на третю чутки пішли, 

Що чули щось ричало в лісі 

Якраз на тому саме місці, 

Де загубили малюка. 

Ось ніч накрила все село, 

Такого тут ще не було, 

Неначе зорі з неба впали, 

Порозбігались по хатам 

І ніч женуть, так їй і треба. 

Сьогодні темряві кінець, 

Страху сьогодні теж кінець 

І зорі обіцяють диво, 

Вони ідуть шукати звіра, 

Позбавити життя, забити. 

А зорі – то звичайні смолоскипи. 

Наступна дія – сад вишневий, 

У центрі сотник металевий 

Мовчить, мовчать усі 

І, навіть, тиша і та вкусила язика. 

А далі сотника рука 

Чиєсь лахміття у гору підняла, 

І то була сорочка малюка. 

Вчинився гвалт, 

Де крик, де свист, де топіт - 

Гудить село. 

І це вже був не шопіт. 

 

Далі буде … 

 

© Copyright: Аноним
Свидетельство о публикации № 99799
Просмотров: 4 | Рейтинг: 0
Добавлено: 13.01.2018 в 20:54
Рецензии к произведению:
Александр Харчик
14.01.2018 9:52:15

Цікава історія... Удачі Вам!

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!