Тортури

Повільно впивалися в серце хвилини нашестям безжальним, 

Під нігті, щоб муки тривали нестерпні щоразу довше. 

Тортури без сумніву славні, з підтекстом своїм геніальним, 

Терпи, Прометею сучасний, стогнати від болю не гоже. 

 

Могло бути й гірше, хоч гірше навряд чи стерпіти можливо, 

Самотність стерпіти, що душі чужі без кінця підселяла 

У душу мою, ще й цькувала вночі, мов примара мінлива, 

То надто живою була, то хворіла постійно і в’яла… 

 

Але ще тримала в обіймах, які, мов залізні кайдани, 

Впивалися в тіло, лишаючи смуги занадто багряні. 

Мені хтось торочить про пекло, яке переходити дано, 

Та я в нім живу кожен день, у потоці людському наявнім. 

 

Живу, ігноруючи біль, назбиравши колекцію з марень, 

Здебільшого теплих, де почерк надій ще читається чітко. 

Де світ навздогін ще прокльонів не шле із відтінками кари, 

Така благодать все ж надходить до серця не завжди і рідко… 

 

21:25, 16.12.2017 рік. 

 

Зображення: https://lenta.ru 

Свидетельство о публикации № 99243
Просмотров: 6 | Рейтинг: 0
Добавлено: 16.12.2017 в 21:38
Рецензии к произведению:
Александр Леонидович Ткачук
16.12.2017 23:02:38

Таке життя...Душевно!

Войдите на сайт!
Александр Леонидович, вельми Вам вдячний!!!

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!