І можна бачить

 

Живуть в селі сумні хати й дерева, 

Зійшовся клином світ на горобцях… 

І на стовпах нема живого нерва – 

А жмутки дроту в зігнутих руках. 

 

Примари вулиць вештаються лячно, 

Вдягаються в дощі та в бур’яни. 

І що ж це люди, Богові невдячні, 

Втекли в світи, неначе від війни? 

 

Фарбує час то в біле, то в зелене 

Сумне мовчання відчаю й жури… 

І стогнуть тихо спогадами клени, 

Й ламають руки з болю явори. 

 

Як розсипає вечір зорі з торби, 

І припадають дні до поля ниць, 

То крутить вітер заржавілі корби 

Невипитих застояних криниць. 

 

Спиняють річку пам’ять і тривога, 

Здіймають з дна видіння каламуть, 

І можна бачить, як вночі до Бога 

Сумні селяни натовпом ідуть. 

 

Свидетельство о публикации № 91135
Просмотров: 14 | Рейтинг: 0
Добавлено: 17.02.2017 в 13:58
Рецензии к произведению:
Артем |Арт°°
17.02.2017 15:07:07

Мені сподобалася Ваша розповідь.

Войдите на сайт!
Александр Леонидович Ткачук
17.02.2017 22:10:07

У місті каламуть була - тепер з,явилась до села...А захисту селянам не знайти -от і приходиться до Бога ім іти...

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!