Плачу мій

 

Плачу мій, іди собі від мене 

В поле сніжне – й скільки хочеш плач, 

Бо скипає в грудях щось вогненне 

Від життя складного і невдач. 

 

Думала, тебе із серця зрушу 

Й поведу за віжки на базар, 

Ну а ти вчепився так за душу, 

Як вампір, павук, тиранозавр. 

 

Зараз я тебе як зафутболю, 

Мов старезний непотрібний м’яч! 

– Вірші ж ти народжуєш із болю, 

А ми з болем – друзі, – каже плач. 

 

І пробач за чисте одкровення, 

Зрозумій мої прості слова: 

Я ж в тобі пробуджую натхнення, 

Я ж душі твоєї складова. 

 

Свидетельство о публикации № 90828
Просмотров: 16 | Рейтинг: 0
Добавлено: 10.02.2017 в 16:55
Рецензии к произведению:
Александр Леонидович Ткачук
10.02.2017 17:09:37

Пустите душу на простор -сменив минор свой на мажор! С теплом!

Войдите на сайт!
Віктор Черній
10.02.2017 17:51:19

Гарно

Войдите на сайт!
Юрий Балюк
10.02.2017 18:44:00

Таке життя, нічого вже не вдієш,

Адже по-іншому прожити не зумієш.

Войдите на сайт!
Наталия Швень
12.02.2017 21:46:56

Хай краще радість дарує натхнення.

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!