І хто мене засіяв у сніги?

Сніги, сніги – аж боляче очам, 

Дріма біляве сонце на припоні, 

Бредуть посадки – товпища прочан – 

Ридають і згинаються в поклоні. 

 

Лежить моє обійстя, наче птах, 

Примерзли крила – до весни не зрушу. 

Як холодно у руки і в хатах, 

Бо тільки хмизом не натопиш душу. 

 

Хати сусідські сплять прогірклим сном, 

Без хазяїв руйнуються щороку, 

А в мене біль аж стогне під вікном, 

Застряг в снігу – й не рушить ані кроку. 

 

А далі – степ і небо навкруги, 

І білий сум – безмежна ковдра з вати… 

І хто мене засіяв у сніги, 

З яких так дуже тяжко проростати? 

 

Свидетельство о публикации № 89982
Просмотров: 13 | Рейтинг: 0
Добавлено: 21.01.2017 в 23:57
Рецензии к произведению:
Александр Леонидович Ткачук
22.01.2017 10:06:24

Так нам же дуже до снаги,щоб нас посіяли в сніги...

Войдите на сайт!
Наталия Швень
24.01.2017 10:09:04

Образи чудові, свіжі, картина як жива.

Войдите на сайт!
Алексей Савченко
04.02.2017 16:05:51

Видимо, это и есть поэтический талант, когда в произведении предстаёт красочная картинка и прослеживается состояние души автора

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!