А поле треба все одно пройти

Біжать в полях посадки й кілометри, 

І вітер хека, очманілий пес… 

На лижах йду у захід іскрометний, 

У пурпурове сяєво небес. 

 

Біжу-спішу, втікаючи від світу, 

Рятуючись від тяжкості думок, 

Гашу свій біль в снігах несамовито, 

Спресовуючи вірші у клубок. 

 

Мій друже, виправдання несуттєві, 

Й солодка правда, тільки от чужа. 

Які сніги малиново-рожеві! 

І як страждає зраджена душа! 

 

І висновки – багаття передчасне – 

Нуртують, наче полум’я, в мені, 

Й довіра тихо гасне, гасне, гасне, 

Й сіріє обрій сонний вдалині… 

 

Шмагає вітер захололі щоки, 

Ляга лижня, далеко до мети… 

А що ж поробиш, я ж бо одинока, 

А поле треба все одно пройти. 

 

Свидетельство о публикации № 89315
Просмотров: 13 | Рейтинг: 0
Добавлено: 03.01.2017 в 23:20
Рецензии к произведению:
Мария Мария
04.01.2017 12:13:38

Треба.

Войдите на сайт!
Валерий Масагор
04.01.2017 13:33:26

Чудово написано, Людо!!!!!!!!! З Новим Роком!!!:)

Войдите на сайт!
Наталия Швень
24.01.2017 10:06:25

Як завжди, неперевершено. А той, хто йде, дорогу здолає.

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!