Чекаючи весни

Навіть небо горить 

мов 

заплакані 

очі, 

Наче зірваний мак у ранковій росі. 

Тут звичайні слова можуть стати 

пророчі, 

Тихий біль одного - свіжа рана для всіх. 

 

Все приносить свій біль, 

та найбільше - прощання 

Його подих слабкий не одного зламав, 

Ніби тільки знайшов і торкнувся востаннє,  

Та навік відпустив, 

як 

ніколи 

не мав. 

 

Каже хтось: «не вмирай», 

і нестримано плаче, 

Хтось про правду кричить на підніжжі трибун. 

А комусь ми усі ніби цифри в задачі, 

Тих візьмуть, 

ті зітруть, 

тільки б розв'язок був. 

 

Ми живі й не живі, 

до останнього 

вперті. 

Блиск вогнів нас вбивав, блиск очей воскресав. 

Просто так не ідуть, бо страшніше від смерті 

Тільки крила, в яких 

хтось 

забрав 

небеса. 

 

Найстрашніша війна - наодинці з собою, 

Їй початку нема як нема і кінця. 

А свобода ніде не давалась без бою, 

Буде інша сльоза, 

коли 

висохне 

ця. 

 

А там, 

чекаючи весни, 

хтось шле листи нам в сни 

Наполовину стерті.  

Лиш тут вчимося жити ми, 

бо найдорожча мить 

життя - в обіймах смерті. 

 

28.09.2017 

Свидетельство о публикации № 106242
Просмотров: 9 | Рейтинг: 0
Добавлено: 29.12.2018 в 01:31
Рецензии к произведению:
Наташа Романова
04.01.2019 14:48:40

Сподобався Ваш вірш, Михайло.

Войдите на сайт!
Артем © |Арт°°
10.01.2019 19:00:58

Гарний вірш. Трохи важко для сприйняття розташування слів в рядках.

Войдите на сайт!
Эдуард Неганов
11.01.2019 9:23:51

Дякую, Михаил!

Чудовий вірш! Мені дуже сподобався! З повагою та найкращими побажаннями!

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!