Куди іду? Не знаю...

Стікає біль по пальчиках руки… 

От серце розірветься – серцю жарко! 

Зносилися останні чобітки, 

Новими не були – «з гуманітарки». 

 

Бо все – для доні, бо для доні – все! 

Зносилося пальто моє благеньке… 

Грудневий вітер холоди несе, 

Сніжинка кожна падає і дзенька. 

 

А доня не зайде і не спита, 

Чи що болить, чи хліб є в мене в хаті, 

Чи не з’їдає душу самота, 

Чи лізуть сни у вікна пелехаті. 

 

В моїй кишені пусто – ні гроша. 

І сніг в лице, і білина – до неба. 

Куди бредеш, поранена душа? 

Тобі сховатись від негоди треба. 

 

От і бреду в морозну синю ніч… 

Вітри й сніги – сніги до небокраю. 

Як різки, хлищуть думи зусібіч… 

Куди іду ? Не знаю. 

 

 

Свидетельство о публикации № 106213
Просмотров: 11 | Рейтинг: 0
Добавлено: 27.12.2018 в 20:48
Рецензии к произведению:
Наташа Романова
28.12.2018 8:53:00

Сумні рядки... Дійсно, в буденності ми часто не маємо часу, кудись поспішаємо, щось важливе забуваємо... Дякую Вам, Людмила, за вірш.

Затишної зими.

Войдите на сайт!
ответ от Людмила Юферова на рецензию от Наташа Романова
Біль душі - дорослі і примхливі діти!

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
Юрій Балюк
30.12.2018 21:58:58

Щемні рядки. Дуже боляче читати про зневагу дітей до батьків. Нехай душевна біль зникне з уходящим роком!!! З Наступаючим, Людочко!!!

Войдите на сайт!
Виктор Харламов
01.01.2019 22:28:33

Как бриллианты в миг огранки,

Что ярче солнца в капле дня…

Не превратимся, миг… маня,

Друг в друга без любви… С изнанки,

В одеждах модных бед и счастья,

Похожие, но не всегда…

Мы, пролетая сквозь года,

Смыкаем души и запястья.

От наших пересудов тесно,

Ложь с правдой спят на ложе вряд…

В словах есть, непременно «яд»

И волшебство ему уместно.

Сердец трагедии и ранки

Преследуют любовный пыл

В нас, каждом, кто страдал, любил…

Мы — бриллианты в миг огранки.

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!