Я давно від радості далеко – 

Хоч в холодну воду, хоч умри! 

Спершу дратувала літня спека, 

А тепер і осінь, і вітри. 

Хризантеми ллють пахкі парфуми, 

А мені – хоч за село втікай! 

І болять під вечір жорстко думи, 

Що забігти хочеться за край. 

Вечір починає шарудіти, 

Жовтень підкрадається, мов тать… 

Як болять в душі дорослі діти, 

Їхні долі скривджені болять. 

Листотрус жовтавим листям сипле 

І наносить купи до дверей… 

Як дратує панство ненаситне 

І байдужість більшості людей. 

Ще гнітять жорстокість, біль і зради, 

І сільські покинуті двори, 

Казнокрадство в кожній гілці влади… 

Як дратує осінь – хоч умри!