Мовби зрісся із марою аж...

Проте, по венах ртуть тече мінорним щемом, 

Булькатим привидом вп’ялася в горло самота. 

Хіба вдихнеш отут? Немов живеш окремо 

Із власним тілом, серце діє, входить в саботаж. 

Не можу й я свій погляд відірвати миттю 

Від тебе, хоч помри на місці, зникни, не живи. 

На жаль, Чумацький шлях позбувся оксамиту 

Нічних світил в очах твоїх, там дикий світ новий. 

Але він вабить без кінця мене, ще й кличе, 

Здається, поруч мрія, та насправді це міраж… 

Становище журливе вже мені не личить, 

Давно я в ньому, мовби зрісся із марою аж. 

 

21:11, 04.09.2018 рік. 

 

Зображення: http://skulkingmaite.blogspot.com 

Свидетельство о публикации № 104420
Просмотров: 2 | Рейтинг: 0
Добавлено: 04.09.2018 в 21:31
Рецензии к произведению:
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!