Ламаються долі від прикрих втручань

Ламаються долі від прикрих втручань 

Невидимих тіней з жахіттям міноги. 

Чи хтось рахував скільки в’яла душа, 

Під гнітом чекання, мов раб від знемоги? 

Мабуть, це надряпано небом-жерцем 

На шкірі долонь, вкрай сумні піктограми… 

Комусь шлях розчистить своїм топірцем, 

Мені ж розтинає стежину ровами. 

Ще й мури позводить підхмарні й міцні, 

Глузує, що крил я не маю пернатих. 

За мить доленосну, що завжди в ціні, 

Віддав би життя, за можливість кохати 

Взаємно, бо в цьому природа людська, 

Інакше – навіщо ми створені Богом? 

Самотня дорога занадто слизька, 

В нікуди заводить, плюндрує живого… 

 

13:11, 14.07.2018 рік. 

 

Зображення: http://www.fatelines.net 

Свидетельство о публикации № 103499
Просмотров: 9 | Рейтинг: 1
Добавлено: 14.07.2018 в 13:49
Рецензии к произведению:
Вера Деревская
14.07.2018 14:45:17

Дуже сподобалось, особливо останні чотири рядочки-життєво.. Дякую Юрій за вірш.Візьму до улюблених віршів.

Хай щастить!!!

Войдите на сайт!
ответ от Юрий Прокопенко на рецензию от Вера Деревская
Вера, дуже Вам дякую!!! Благополуччя!!!

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
Людмила Денисова
25.07.2018 14:42:18

Согласна,

в любви весь смысл жизни.

Благодарю, чудесно написано.

Войдите на сайт!
ответ от Юрий Прокопенко на рецензию от Людмила Денисова
Людмила, большое Вам спасибо!!! Добра!!!

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!