Малахітова туга

Не хоче серце відпускати марення вчорашні, 

Хоч туга малахітова вдягає пута кам’яні. 

Я вірив у моменти, безумовно гарні й кращі, 

Та хтось фарбує білі смуги в чорне, день фарбує в ніч. 

Все радять друзі – ти не переймайся, будь сміливим! 

Не йде гора до тебе, то відкрий її верхів’я сам… 

Я вдячний всім за їх тепло, а декому – за зливу, 

Холодний смак якої відчував між апогеїв драм. 

І тугу малахітову, немов змію на грудях, 

Чомусь пригрів люб’язно, що буває часто у житті. 

Відтоді смуток оселився безкінечно в буднях, 

Проріс осотом, зацькувавши свята пісню й поготів. 

 

22:26, 16.06.2018 рік. 

 

Зображення: http://u-psihologa.com.ua 

Свидетельство о публикации № 102977
Просмотров: 3 | Рейтинг: 0
Добавлено: 16.06.2018 в 22:50
Рецензии к произведению:
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!