Пам’яті Івана Миколайчука

На стінах рушники в старенькій хаті 

І те святе, що заповів Тарас. 

Малі розп’яття дощані-хрещаті 

І мов у душу той іконостас. 

 

Там білі лебеді Іванової долі 

Несли на крилах перші почуття, 

Пірнало небо в надвисокі зорі, 

Які були на лінії життя. 

 

Його любов – то приворотна квітка, 

Карпатські гори на його плечах, 

А у дворі похилена повітка 

І туга у замріяних очах. 

 

Тут Черемошем бігала Марічка, 

У найми йшов Іванко Палійчук. 

Обірване життя – то їх весільна стрічка, 

А "Тіні" - то Іван Миколайчук. 

 

Він грав натхненно неймовірні ролі, 

А потім – невимовне забуття. 

Табу на фільми в творчому роздоллі, 

І згасло, як вогонь, серцебиття. 

 

Він був актором від самого Бога, 

У ньому світ: ліси і явори… 

Яка ж душа чиновників убога, 

Щоб пальцем тикати немов би догори. 

 

Було в Івані дещо від пророка, 

Сумне було і радісно-п’янке, 

А влада відвертала від порога 

За очі "злі" й обличчя "не таке". 

 

Іван казав, мабуть, потрібно вмерти, 

Щоб зрозуміли врешті-решт тебе. 

Бо живемо в безкраїй круговерті, 

Де слухаємо й чуємо себе. 

 

Все відійшло, неначе відболіло, 

Його могила з кам’яним хрестом. 

Устань, козаче, небо почорніло 

Над Україною і праведним Дніпром. 

 

Автор: Алла В'юн, м. Київ. 

© Copyright: Alla Viun
Свидетельство о публикации № 102953
Просмотров: 4 | Рейтинг: 0
Добавлено: 15.06.2018 в 23:18
Рецензии к произведению:
черноморка черноморка
16.06.2018 8:18:59

Гарно про красивую людину, актора вiд Бога! Дякую!

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!