Квітне акація

Ллються парфуми – акація дише, 

Скапує віск – теплий цвіт на долоні. 

Вицвілі очі примружує тиша… 

Може, це я у духмянім полоні? 

 

Може, на призьбі ми вдвох повсідались, 

Лускаєм часу прогіркле насіння… 

В хаті прабатьківській мешкає старість, 

Рипають двері у згорблених сінях. 

 

Скаржиться тиша, що мовчки, роками 

Вперто господарів хати чекає, 

Що тільки я із тяжкими думками 

Рідко приходжу до рідного раю. 

 

Рву бур’яни на вузенькій стежині 

Між камінцями, що часом потерті… 

Скільки ж ти, хато, служила родині! 

Скільки ж ти душ віддавала для смерті! 

 

В небi вони по блакитному полю 

Орють і сіють четверте століття… 

Як же ж мені не хворіти від болю? 

Тиша… Акації дишуть суцвіття… 

 

Свидетельство о публикации № 102532
Просмотров: 14 | Рейтинг: 0
Добавлено: 23.05.2018 в 22:29
Рецензии к произведению:
Александр Харчик
25.05.2018 15:57:32

Зворушливий вiрш... Прекраснi порiвняння... Красиво! Лише дишуть акацii... Тиша... Щасти Вам!

Войдите на сайт!
ответ от Людмила Юферова на рецензию от Александр Харчик
Дякую, Олександре! Дуже пахла акація!

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
черноморка черноморка
25.05.2018 20:57:22

Таке знайоме, рiдне i далеке. Хата, стежина, що заросла бурьяном...

Дякую, гарно, зворушливо! Щасти Вам!

Войдите на сайт!
Дякую, дякую - дуже акація пахла, аж дурманила.

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
Юрій Балюк
08.06.2018 19:49:31

Зворушливі рядочки, Людо!!!

Войдите на сайт!
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!