Ти пробач... /W/

Ти навчи мене кохати. Я не вмію 

Так як ти, дивитись в очі та зітхати... 

І навчи, як ти, торкатись, що аж млію... 

Ти навчи, як проти долі - та кохати... 

 

Ти залиш мені всі спогади, світлини, 

Без яких не можу жити, не існую, 

Без яких я, ніби птаха... я погину, 

Ніби птаха без блакиті... Все зруйную... 

 

Ти навчи... я ніби й здатен на шаленість, 

Відірву шматок у долі, як за радість... 

Закопаю свою люту навіженість... 

Закопаю... як свою щасливу старість 

 

У шматки тої грайливої пожежі 

Лютих, пеклом загартованих емоцій... 

Ти навчи... Можливо не спіймав я межі 

Того "До"... та того проклятого "Досить"... 

 

Хочу жити, як до Цього... як до...пекла... 

Зачаруй своїм шаленим різнобарв'ям... 

Зачаруй мене, допоки ще не смеркло... 

Закохай, допоки серце ще палає... 

 

Ти навчи... Можливо я ще загубився 

Серед копоті та мороку надії... 

Ти пробач... Пробач, що я не помилився 

В Джерелі своєї безнадії-мрії... 

 

Ти пробач... 

 

Свидетельство о публикации № 100914
Просмотров: 6 | Рейтинг: 0
Добавлено: 12.03.2018 в 22:55
Рецензии к произведению:
Наташа Романова
13.03.2018 9:23:30

Ти пробач... Сум у рядках... Але є бажання кохати і бути коханим. Взаємності!

Войдите на сайт!
ответ от Володимир Науменко на рецензию от Наташа Романова
Дякую, Наташа)

Войдите на сайт или зарегистрируйтесь
Для возможности добавления рецензий, войдите на сайт!